Официальный сайт Труханова Геннадия Леонидовича

Социальные проекты / Город детей / Город детей ТВ

23 апреля 2010 - Родина для дитини

 

Часть 2

 

Потреба в родині – нормальне явище для будь-якої людини. Але ж трапляються й винятки, деякі з них прямо таки вражаючі. Іноді матері кидають свої дітей на призволяще. Ми вже не одноразово говорили про такі випадки, але сьогодні ми поговоримо про те, як виправляти чужі помилки, як врятувати загублені долі тих малеч, що робити, коли в серці є щире бажання допомогти та відкрити свою душу чужій дитині. Процедурі всиновлення та іншим формам сімейного виховання присвячена наша програма.

Звичайно починається все з бажання батьків дати шанс на нормальне життя, подарувати свою любов та піклування чужій дитині, яка живе у притулку, дитячому будинку або інтернаті. Деякі сім’ї йдуть до цього роками, комусь вистачає й місяця, а хтось вирішує одним прекрасним ранком. В будь-якому випадку починається все з бажання, добре продуманого та осмисленого з усіх боків. Потім треба піти до служби у справах дітей. Там вам запропонують написати заяву та нададуть перелік документів необхідних, щоб стати потенційним усиновителем. Вам допоможуть розібратися із формою сімейного виховання, яка більше підійде вам та дитині. Це може бути усиновлення, опіка над дитиною, створення прийомної родини або дитячий будинок сімейного типу. Ми чесно розповімо про усі форми влаштування дітей у сім’ї, спираючись на реальні життєві приклади. Не приховуючи ані радості, ані проблем, які виникають в цих родинах.

Найвищою та найкращою формою влаштування дитини у родину – є всиновлення. На відміну від опіки та й інших форм виховання, грошей на дитину держава не виплачує. Малюк входить до сім’ї на правах рідної. Ось дивиться - це Архип, йому усього три рочки, він живе у родині Олени Височіної лише кілька місяців. Савелій старший син Олени вважає Архипа братиком, та й вони зовні обидва дуже схожі на маму.  Тому якщо б не знати, що Архипчик усиновлений, ніколи й не здогадаєшся про це.

Олена Височіна йшла до усиновлення дитини дуже довго – десь приблизно чотири роки. Вона розповідає, що ці діти завжди були в її серці, вона часто навідувалася до притулку та дитячого будинку і намагалася усіляко підтримати сиріт. І нарешті наважилася до всиновлення. Проблем із офіційною процедурою не було, усі паперові справи жінка владнала за 5 тижнів. Складнощі розпочалися, коли Архип потрапив додому.

Олена Височіна мати

Есть вещи и есть понятия, которых нет вообще у ребенка. И есть понятия, которые не должны быть у детей.  И приходится воспитывать, очень  многое объяснять, что есть мама, маму надо слушаться. Это объяснить очень сложно, потому что такого человека в жизни ребенка раньше не было. Были  воспитатели, у них 15 детей, каждому они не могут уделить внимание. И кроме того, в ребенке лично раньше никто заинтересован не был. Как он кушает, каким он станет, это интересует только маму. Поэтому то, что люди занимаются благотворительностью в детских домах – это хорошо. Но это не решает вопросы детей

Проблемою для Олени стало й те, що Архип важко навчається та не запам’ятовує мамині поради та уроки. Тобто, щоб він більше не робив так, як не можна – йому треба пояснювати не один і не два рази, а набагато більше. Психологи говорять, що то проблема на тільки Архипа, а взагалі багатьох всиновлених дітлахів. Тож мама Олена, підготувавшись до серйозної виховної роботи, запаслася  терпінням та знайшла підхід для хлопчика і потрохи, крок за кроком вони вчаться розуміти один одного. Незважаючи на те, що виховувати дитину з дитячого будинку перший час дуже складно, Олена Височіна ні про що не жалкує - навпаки.

Олена Височіна, мати

Если есть люди, которые чувствуют в себе это желание, эту возможность, я хочу посоветовать им, чтобы они шли и делали. И знали, что это будет трудно, это будет нелегко, но это то, что наполняет нашу жизнь особым смыслом. Это то, что ты полезен другому.  Это лучшее, что я сделала в своей жизни и я думаю, что в будущем таких детей в моей семье будет больше.

Взагалі-то українці та одесити зокрема все частіше стали всиновлювати дітей. І якщо раніше українських дітей постійно забирали на виховання іноземці, то останнім часом ситуація змінюється.

Людмила Штирьова, начальник служби у справах дітей ОДА

В целом по Украине за последние два года наблюдается перевес национального усыновления и значительный. Иностранцы не имеют доступа к детям до 6 лет. Наши люди забирают. За первый квартал 28 детей ушли в семьи к нашими усыновителями. Иностранцы усыновили всего 16 детей. Это взрослые дети и больные детки.

У міліції впевнені, брати участь в підготовці всиновлення мають і вони. Особливо якщо мова йде про іноземне усиновлення. Таким чином можна буде уникнути багатьох проблем. 

Анатолій Бахчиванжи, 1-й заступник начальник ГУМВС України в Одеській області

Конечно хотелось бы, чтобы милиция влияла на усыновление. Если это иностранные граждане, то у нас есть возможность изучить личность приемных родителей через Интерпол. Но для этого должно быть изменение в законодательство.

Нам находясь здесь, нам проще изучить личности этих родителей, проконтролировать в каких жилищных условиях они живут, как им в этой среде, комфортно им, уютно. Как они учатся, кто контролирует обучение, кто контролирует воспитание там.

Наступний приклад сімейного виховання – прийомні родини. Нам пощастило, потрапити в унікальну сім’ю Андрія Димова та Лариси Дегтярук. Рішення взяти на виховання дитину для цієї пари було дуже виваженим,  вони прийшли до служби у справах дітей із бажанням взяти на виховання дівчинку, прийшли за однією дівчинкою, а пішли з чотирма дітлахами. Зіткнувшись із першими проблемами - батьки розробили власну систему виховання для своїх прийомних дітей.

Андрій  Димов, прийомний батько

Поразило то, что они очень отстают в развитии, мы читали, но не ожидали, дети практически не знали даже букв. А должны были учиться в 5-6 классе. Я понимаю, что не просто так лишают материнства, и мы начинали всё сначала, вот компьютер, азбука и вся программа по новой всё сначала.

Никакой дисциплины, никакого понятия, куда можно уходить когда, что можно сделать, а что – нет.  Самая маленькая, практически жила в собачьей конуре, очень плохо говорила – мычала. 

За кілька років майже усі негативні звички та риси характеру дітей батькам Димовим-Дегтярук вдалося здолати. Вони впевнені, що зможуть це й інші, ось тільки необхідно приготуватися до труднощів, це серйозна і відповідальна праця. Нагородою за яку безумовно стане любов дитини і її щасливі очі. А попереду, ще багато приємних та зворушливих моментів.

Лариса Дегтярук, прийомна мати

Самые приятные моменты, когда дети приходят:  «Мама, у меня сегодня 9-10-11 баллов в школе. Приятно, когда они что-то берут хорошее от нас, нашего воспитания,  важно, что они сами хотят взять лучшее и им самим это нравиться. Это самые приятные моменты конечно.

Коли ми говоримо про те – що виховання дитини, особливо дитини з притулку, дитячого будинку або інтернату, то велика праця, ми не перебільшуємо. Батькам із прийомних родин та дитячих будинків сімейного типу навіть зарплатню виплачують, та й пенсіонний стаж їм йде.

У дитячому будинку сімейного типу родини Литвин сьогодні живе 10 дітей. Усе своє життя їхня мати – Любов присвятила дітям. За увесь час вона виховала 45 дітей, кожен з них вважає її своєю матір’ю. 

Любов Литвин, мати-вихователь

Первые дети, это дети, которых я увидела на площади Конституции и среди детей беспризорных, было двое детей 9 и 10 лет. Я им говорю:» Хотите жить в доме, пошли со мной. И я их забрала и они пошли со мной .

Рідні діти Любові Литвин вже дорослі, як їхня мати вони відкривають своє серце дітям, які потребують підтримки та допомоги. В родині одного з синів Любові - дванадцять дітей. Усіх взяли під опіку. І ніякі проблеми та погані риси характеру дітей не страшні для цієї родини, вони власним прикладом підтверджують, великою любов’ю можна все подолати.

Любов Литвин, мати-вихователь

Не бойтесь делать кого-то счастливым и стать самому счастливому. Ребенок в доме – это счастье, забота о нем – это счастье. Участие в его жизни это счастье , просто материнское счастье.

У той, час, коли ми готували нашу програму, нам довелося спілкуватися із багатьма людьми. В кожного свій погляд на усиновлення. Але ніхто не залишився байдужим до дітей, які мріють знайти родину. Тож ми вирішили, що відтепер в нашій програмі з»явиться нова рубрика «Родина для дитини». Ми будем розміщувати в ній дитячі історії, знайомити вас із тими, хто за усіма юридичними моментами вже може піти у родину. Ми будемо раді, якщо завдяки нашій програмі хтось побачить в дитячих очах рідну душу і  в нього з»явиться бажання подарувати їй шанс на щасливе життя.

Автор: Ірина Логінова (програма «Місто дітей»)

предыдущая   |   следующая   |   список статей