Официальный сайт Труханова Геннадия Леонидовича

Социальные проекты / Город детей / Город детей ТВ

3 апреля 2010 - Життя без зору.

Часть 1

Часть 2

Часть 3

Часть 4

Говорять, що життя - то вічна боротьба. І з невідомих нам причин кожен вступає в цю боротьбу з різними силами. Один народжується здоровим, і тим самим вже позбавлений від маси проблем, інший - вже з пелюшок призначений для жорсткішого життєвого випробування. Такі люди заслуговують на особливу повагу та увагу. Тому ми вирішили розповісти в нашій програмі про спеціальну школу-інтернат № 93, де навчаються незрячі діти.

Вони приїжджають сюди зі всієї України. Таких установ в нашій державі взагалі не багато – усього чотири, ще є у Львові, Києві та Харкові.  Одеська спецшкола для сліпих дітей чи не найстаріша в Україні. Тож має дуже велику базу для роботи та колосальний педагогічний досвід. Програма навчання для сліпих дітей така ж, як і в звичайних, загальноосвітніх школах. Єдина суттєва відмінність – усе приймається на слух, а замість зору – руки. Класи маленькі приблизно до десяти учнів і вчителька має змогу приділити увагу кожному в належній мірі.

А ось вихованню сліпих учнів - приділяється особлива увага. Починається воно з того, що дитину вчать самостійно пересуватися і орієнтуватися в просторі, робити власноруч прості побутові речі, адже те що легко і не замислюючись робимо ми, цим дітям дається дуже і дуже важко. Ось, наприклад, стрибнути з маленької лавки для них неймовірно складно. Адже бачення висоти зором відсутнє. Тож є страх і велика напруга. Але досвідчені вихователі за допомогою спеціальних тренажерів вже через кілька років навчать дітей почувати себе набагато впевненішими.

Світлана Домогацька, заступник директора загальноосвітньої спецшколи-інтернату № 93 для сліпих дітей:

«Самая главная наша задача, когда ребенок попадает к нам – научить его ходить и ориентироваться , не сидеть на месте, а ходить ориентироваться. Наша школа учит его и развивает. Здесь ребенок получает будущее своё, и наша задача научить ещё и родителей понять своего ребенка и полюбить его таким, какой он есть. Может быть в будущем он будет замечательным юристом, актером, массажистом, а пока это тесто, из которого мы лепим человека».

Велике значення мають заняття, де дітям допомагають розвивати тактильні відчуття, пам’ять і слух. Це, можна сказати, життєво важливі навички для сліпих людей.

«Ребенка надо научить, что такое право, что такое лево, что такое верх. Причем верх в трехмерном пространстве – это одно, а верх на парте, на рисунке – это другое положение. Другое движение руки. Вот в этом вся особенность.

На такое обследование требуется гораздо больше времени,, чем на зрительное. И отсюда больше мы учимся на год, отсюда и книжки больше».

Бібліотека школи-інтернату для сліпих дітей вражає. Вона величезна. І здебільшого саме тому, що книжки, надруковані спеціальним шрифтом для сліпих – шрифтом Брайля, набагато більше звичайних книг. Ось наприклад - тоненький підручник з математики і поруч його аналог для сліпих - з п’яти книжок. Є тут і комп’ютери, за допомогою яких, можна прослуховувати аудіо книги. До речі, про комп’ютери, вихованці інтернату вивчають комп’ютерну грамоту і вправно із ними працюють.

 Різниця лише в тому, що для читання з монітору сліпі люди використовують спеціальні Брайлевьскі клавіатури.

Владислав Кондратюк, вчитель інформатики :

«С помощью этой бегущей строки наши дети могут воспринимать информацию с помощью рук, то есть читать по Брайлю, ну и основную часть информации мы воспринимаем на слух, через наушники»..

Єдине, що неможливо прочитати за допомогою комп’ютерів –  математичні формули та графічні зображення, в іншому – проблем не має. Деякі учні мріють навіть обрати для себе професію програміста, але це дуже складно. В інших більш розвинутих країнах є сліпі-програмісти, але для нас це поки що нереально.

«Ученики может быть и выбирали бы эту профессию, но загвоздка в том, что преподаватели разводят руками и не знают, что делать на парах. Преподаватель стоит рисует на доске, он один раз прочитает, а один раз промолчит. А дальше сдавать этот экзамен надо ведь»..

Але ми впевнені, що із такою цілеспрямованістю, яка притаманна вихованцям школи-інтернату № 93, вони реалізують усі свої мрії, зможуть досягнути будь-яких висот.

Микола Красильников всупереч усьому говорить, що після школи буде займатися програмуванням, він вже із друзями робить свої перші веб-сайти, виходить досить непогано.

Повертаючись до цілеспрямованості учнів – характери у дітей настільки сильні, що вже з восьми років вони опановують навіть музичні інструменти. До інтернату приходять вчителі із школи мистецтв, які навчають дітей співати та грати на бандурі або скрипці, акордеоні або фортепіано. Уявіть, як важко людині навчитися грати на музичному інструменті без зору?! А скільки це займає часу?!

«Играть на музыкальных инструментах нам помогает учительница. С помощью своей руки или на слух она нам называет ноты и мы стараемся их быстрее найти и  сыграть то, что она говорит»..

Незважаючи на всі труднощі,для багатьох сліпих дітей музика та музичне мистецтво стали справжнім життєвим захопленням. Вони вбачають в цьому своє майбутнє.

«Я в этом году заканчиваю школу и мечтаю посвятить себя искусству, моя главная цель стать полноценным членом общества и нравиться людям. И приносить людям удовольствие. Через искусство, в каком бы виде оно не было, я играю на фоно, на бандуре, пишу стихи, делаю картины из пластилина»..

Вихованці школи-інтернату № 93 постійно беруть участь в різних конкурсах та змаганнях. І перемагають. Вони стають першими в багатьох всеукраїнських та навіть міжнародних музичних та художніх фестивалях. Напевно, це якась особлива жага до життя та його найбільш прекрасних проявів. Окрім чарівної музики, сліпі діти захоплюються ще й малюванням, вишиванням, плетінням, роблять фігурки із пластиліну.

Серед талантів учнів школи для сліпих – є й спортивні дарування, багато випускників ставали учасниками та призерами параолімпійських ігор, зараз в школі навчається ще одна надія одеського спорту – Ольга Якібюк – юна обдарована плавчиха.

«Моё хобби – это спорт, плавание, это одна из главных составляющих моей жизни. Планы мои. Сейчас я хочу на Чемпионате Украины выполнить мастера спорта, которого я выполняю на тренировках и конечно Олимпиады, Олимпиады и Олимпиады».

Ольга як й інші старшокласники дивиться в майбутнє і прагне зайняти гідне місце у цьому житті. Тому дуже серйозно ставиться не тільки до свого спортивного життя, але й до навчання в цілому. Вона хоче бути юристом.

«Говорят, что юристов очень много, реализоваться очень трудно. Юристов очень много, а специалистов? вот у меня планы – юрист – специалист . Я выберу направление юрист – социолог, я хочу помогать таким же, как и я. Вот я буду таким помогать людям, это моя цель».

До речі, вступають до вищих навчальних закладів усі, хто цього бажає. Ці діти впевнено йдуть до своєї мети і старанно навчаються.

Заснована Одеська спеціалізована школа-інтернат №93 для сліпих дітей була у 1887-му році, одна з перших в Україні. Тоді інтелігенція вирішила, що така школа вкрай необхідна державі, бо освіту необхідно отримати усім. А сліпі люди навчатися у звичайних школах просто не могли. Зараз же все частіше говорять про те, щоб залучити дітей з глибокими порушеннями зору в систему інклюзівного утворення. Тобто навчати цих дітей у звичайних школах

Ми сподіваємось, що це питання вирішиться із найбільшою користю для сліпих дітей, адже те що їм дуже потрібна така школа, як інтернат № 93 – беззаперечний факт.

 

предыдущая   |   следующая   |   список статей