Социальные проекты / Город детей / Город детей ТВ
10 декабря 2009 - Одеса досі без приймальника-розподільника для неповнолітніх
Одеса – унікальне місто, яке кожен бачить собі по-своєму. Для когось вона яскрава та життєрадісна, для когось занадто швидка та безжалісна. Для дітей, які блукають життям у пошуках кращої та безтурботної долі - наше місто здається веселою прогулянкою, принаймні спочатку. Займатися проблемою юних гостей нашого міста має Одеський приймальник-розподільник для неповнолітніх, але ж він вже декілька років не працює. Чому - ми з’ясуємо в нашій сьогоднішній програмі.
Ми не випадково почали нашу програму зі слів про те, що Одеса може бути різною, вона дуже багатогранна. Сьогодні ми покажемо вам той бік нашого міста, від якого більшість одеситів чомусь відвертаються, наче його не має і їх це ніяк не стосується. Звичайно ж красиве життя по-одеськи приваблює, але ж є й зворотній бік тієї краси.
На вулицях міста співробітники кримінальної міліції у справах дітей знаходять безпритульних неповнолітніх, щоб потім відправити їх у притулки, де дітям має бути спокійно, комфортно та безпечно. Але є нюанси. По-перше, на вулицях нашого міста сьогодні проживає дуже багато саме приїжджих дітей, напевно, їх навіть більшість. Вони приходять з інших областей України, або навіть з інших країн. По-друге, таких дітей за законом утримувати у притулку не можна, для цього існує інша установа – приймальник-розподільник. По-третє, він вже майже 5 років не працює.
Тетяна Семікоп, начальник кримінальної міліції у справах дітей ГУ МВС України в Одеській області:
«Какое место занимает это детское учреждение в законодательной системе Украины?!Я могу смело сказать, что одно из центральных, на уровне с приютами, на уровне с реабилитационными центрами, потому что он берет как раз тех деток, которые не являются клиентами приютов, не может их содержать, это дети граждане других государств, это дети, которые находятся во всеукраинском розыске, в международном розыске, это дети, которые находятся под следствием, т.е. совершили преступление, категория достаточно серьезная, поэтому ни приют, ни ребилитационный центр не может взять на себя функции определения дальнейшей судьбы ребенка или возвращение его на Родину».
Причина, з якої приймальник-розподільник було закрито, банальна – будівля потребувала ремонту, точніше вона була майже в аварійному стані. Щоб відновити роботу закладу - можна сказати, що будівництво треба було починати спочатку. З тих пір співробітники приймальника та міліція Одеської області намагаються зібрати кошти для його відновлення. Частково ремонт вдалося зробити, був повністю відбудований дах, підведена каналізація та світло, встановлені металопластикові вікна з броньованим склом, до речі, щоб уникнути гратів. Небайдужі до проблеми люди та організації допомогли закупити техніку для комп’ютерних класів, пральні машини і навіть автомобіль. Але для завершення ремонту необхідні ще кошти, яких не вистачає. Навіть зараз, в очікуванні допомоги, співробітники приймальника-розподільника не зупиняють ремонтні роботи, що можуть – роблять власноруч.
Валерій Ніколаєв, начальник транзитного приймальника-розподільника для дітей ГУ МВС України в Одеській області:
«На данном этапе ремонт делается отрудниками приемника. Понятно, что работы, которые не требуют большой квалификации. Офицеры милиции обивают штукатурку, ничего страшного большой квалификации не требуется».
Поки Одеський приймальник-розподільник, не працює його функції на себе частково взяв обласний притулок для дітей «Світанок». Тільки за цей рік тут побувало 60 дітей з різних країн та областей України, здебільшого це молоді громадяни Молдови та Придністров`я.
Так, притулок приймає до себе приїжджих дітлахів, але по суті не має такого права, та і можливостей, щоб повністю розв’язати проблему маленького іноземного гостя. За законом – це прерогатива приймальника-розподільника.
«В приюте мы этих детей не можем содержать, но все таки мы их в нарушение содержим какой-то период, потому что их негде содержать.
Цели учреждений абсолютно разные, если мы будем рассматривать приют, интернат, детский дом, распределитель, то гос. политика сделала так, что разделила функции. Поэтому сегодня взять из цепи и выбросить приемник-распределитель – не нужно абсолютно».
Окрім того, завідувачка притулку «Світанок» Тетяна Кириченко говорить, що утримати таких дітей дуже важко. Адже жити в притулку вони не бажають. А по положенню про притулок двері на замки ніхто тут не зачиняє та силою малюків не утримають – не мають такого права.
Тетяна Кириченко, завідувач обласного притулку для дітей «СВІТАНОК»:
«Сюда поступают дети из семей, сироты, за период пребывания нам необходимо установить статус, либо передать в родную семью, либо определить в интернат. А Приднестровских детей, нужно вернуть на Родину и этим должен заниматься приёмник-распределитель».
Без Одеського приймальника-розподільника робота усіх служб, що займаються проблемою дітей, замикається у коло. Розірвати яке неможливо. Щоб депортувати дітлахів додому – до Молдови чи Придністров’я, їх усе одно везуть до приймальнику-розподільнику - у Київ.
Тетяна Семікоп, начальник кримінальної міліції у справах дітей ГУ МВС України в Одеській області:
«Мы едем, сопровождаем, везем в Киевский применик-праспределитель. И получается, что эти дети катаются по всей Украине, казалось бы, полчаса и молдавская граница, а так мы в Киев, потом из Киева обратно на юг, чтобы отправить по месту жительства, то есть это большая, серьезная проблема».
Далі з Молдови чи Придністров’я діти з легкістю знову повертаються до Одеси. Прихопивши вже з собою кількох друзів, які в нашому місті ще не були. Деякі з них періодично приходять до притулку самі, а чого ж ні…тут годують, одягають, тепло, затишно. Набридне порядок – пішли далі гуляти, стане гірше – повернуться до притулку.
Тетяна Кириченко, завідувач обласного притулку для дітей «СВІТАНОК»:
«Дети, которые приходят к нам из Приднестровья, Молдавии, они рассказывают о том, что нет проблем перейти границу. То есть, для них границ нет. Для нас - есть, а для них – нет. Им нравится город Одесса, они свободно переходят границу. Если сегодня мы его отвозим в Молдову, Приднестровье. На завтра они уже могут быть здесь. Труда особого нет».
В транзитному приймальнику-розподільнику справи відбувалися б по-іншому. Це заклад закритого типу, в якому працюють міліціонери. Втекти звідти неможливо. Але треба зауважити, що й на в’язницю це зовсім не схоже – тут не тільки утримують дітей. Окрім міліції, тут працюють ще й педагоги та психологи. За два місяці, які може знаходитися за законом у приймальнику неповнолітній, йому мають допомогти розв’язати не тільки правові труднощі, але й психологічні, щоб переконати дитину більше не тікати з дому – це мабуть є найголовнішим.
Валерій Ніколаєв, начальник транзитного приймальника-розподільника для дітей ГУ МВС України в Одеській області:
«В нашем приемнике по штату есть и педагоги и психологи, и мы будем выяснять, на какой стадии прервался их учебный процесс, в школах, занимался ли кто-то, к сожалению многие из них не грамотные. И за время пребывания в приемнике они будут постигать, хотя бы грамоту какую-то».
Сергій Костін, президент Одеського благодійного фонду «Шлях до дому»:
«Мы хорошо знакомы со штатом этого приемника-распределителя. Могу сказать, что это профессионалы не только со стороны правоохранительной стороны, но это люди, которые понимают детскую проблему, детскую психологию. Для нас это, конечно, настоящие партнеры. Это не просто временное пребывание на протяжении 2 мес. Это дети наркоманы, ВИЧ-позитивные, ни когда не учились, токсикоманы. Это не просто нахождение, это ребилитация, поэтому сегодня мы нуждаемся в структурах совершенно нового типа. И то учреждение, о котором мы говорим и готовится быть таким».
Варто додати – притулок не може взяти на себе функцію приймальника-розподільника що до утримання дітей, які перебувають під слідством. А чим довше дитина живе на вулиці, тим більше шанс того, що її можуть втягнути у злочинну діяльність.
Залишатися байдужими ми можемо, але навряд чи вдасться робити це довго. Адже кількість юних безпритульних мандрівників в нашому місті – зростає. Сьогодні вони діти та підлітки, але незабаром вони стануть повнолітніми, дорослими чоловіками, які не звикли працювати і полюбляють легке життя, що ж тоді будемо робити ми? А тоді, мабуть, будемо жалкувати, що не сприймали колись цю проблему, за проблему. Зараз усе в наших руках, приймальник-розподільник потребує уваги та підтримки з боку суспільства. Не залишайтеся осторонь.
Комментарии (0) Оставить комментарий
Комментарии отсутствуют. Вы можете написать первый.