Социальные проекты / Город детей / Город детей ТВ
23 сентября 2009 - В гостях у притулку №1
Навчальний рік набирає темпів. Діти після тривалих канікул вже потроху втягнулися в учбовий процес у школі. Але те у школі. У притулках та в інших подібних установах для дітей система освіти дещо інша, тож цікаво дізнатися, як зараз йдуть справи у їхніх вихованців?! Почали ми із найстарішого міського притулку для дітей.
Найстарішим перший притулок для дітей можна назвати тільки тому, що відкрився він один з перших. У 1999 році, коли потреба в подібних закладах в нашому місті стояла дуже гостро. Сьогодні ситуація в Одесі змінилася, але своєї актуальності притулок, на жаль, не втрачає. Він розрахований на шістдесят дітей, зараз в ньому перебувають п`ятдесят дві дитини. Віком від трьох до вісімнадцяти років.
Тетяна Жадан завідуюча притулком для дітей №1 м.Одеса:
«Наш приют – это скорая помощь для детей. Особенно для тех детей, которые сегодня, именно сейчас нуждаются в помощи. Конечно, это очень здорово, хоть и говорят, что страшно, но здорово, что есть приюты и дети о них знают. На сегодняшний день, мы уже дошли до такого уровня. Дети, как и в первый, так и во второй приют дети приходят сами. На той неделе – с Ильичевска девочка пришла сама».
Тут, у притулку, діти у разі необхідності отримають соціальну, психологічну, юридичну, медичну та матеріальну допомогу. Окрім того, тут діти можуть навчатися. Якщо це зовсім маленька дитина, то заняття будуть, як в садочку, якщо дитина шкільного віку – вона вчиться або у школі, або вчителі приходять викладати до притулку. Взагалі-то, дивує відношення дітей до навчання, ДИВУЄ та одночасно тішить, бо кожен тут ставиться до уроків із серйозністю та уважністю. Одразу помітив це й Геннадій Труханов - голова комісії у справах молоді та спорту Одеської міської ради. Він завітав до притулку ближче познайомитися із його вихованцями, та дізнатися, як вони підготовлені до школи.
Геннадій Труханов депутат міської ради, голова комісіїу справах молоді та спорту:
«Я могу и, наверное, имею право сказать, что я много общаюсь с такой категорией детей, я увидел заинтересованные глаза деток, я увидел, что они с интересом учатся, я не увидел показухи, я увидел нормальный жизненный процесс».
«Стремлюсь к одному выйти из приюта, поступить в училище, устроиться на работу, а там как получится. Если человек не учиться, он никуда не поступит, работать нормально не будет, это все будущее ломает, есть такие, что не учатся, они по улицам ходят туда-сюда, нет, но я не понимаю, как это не учиться».
Усе у притулку створено таким чином, щоб дитині було зручно, спокійно та цікаво. Крізь - приємні для ока кольори, картинна галерея, чистота та охайність. У притулку ніхто ніколи не кричить, усі спокійні та уважні до дітей – так дитина повинна усвідомлювати, що вона в безпеці і ніщо їй не загрожує.
Тетяна Жадан завідуюча притулком для дітей №1 м.Одеса:
«Я всегда говорю – надо дать ему право выбора, показать ему эту жизнь и ту жизнь, из которой его выдернули. И он сможет выбрать, куда ему идти или туда или туда. Я горжусь тем,что мы создали такие условия в городе и дети идут».
Приємно те, що той, хто один раз зробив правильний вибір, розуміє та цінує таке ставлення до нього. Змінюються його цінності, з»являються мрії та плани на майбутнє. І це результат тонкої та майстерної психологічної роботи співробітників притулку.
Тетяна Жадан завідуюча притулком для дітей №1 м.Одеса:
«Мы по нашему положению приюта привлекаем детей к уборке. Кроме того, что вы кушаете, учитесь и обследуетесь, вы же должны ещё что-то делать. И уборка, и уборка территории и вот тут начинается переоценка их ценностей, не самое главное – это сигареты, клей и прочее. А самое главное – это вовремя поесть, жить в чистоте, быть одетым чисто, учиться и быть здоровым. И вот когда мы этого добиваемся, тогда получается, что дети живут в хороших условиях. Не ломают, не режут, не уродуют. Посмотрите у нас картины, нигде не разрисованы, кожаный диван. Почему же не дать им пользоваться всем этим, они такие же дети, как наши домашние дети и к ним нужно относиться именно так».
Для дітей працюють різні гуртки, де кожен може знайти для себе багато цікавого та розвивати свої здібності. А ще нерідко до дітей приїздять зірки естради, такого навіть домашні діти не бачать, а тут в дітлахів є кумири і вони можуть спілкуватися із ними на рівних. То теж чудовий спосіб показати дітям, що вони потрібні людям, що мрії можуть здійснюватися і вірити необхідно, а притулок та його співробітники усіляко підтримають дитячі сподівання.
Завідувачка притулком Тетяна Жадан сповнена ідей, як зробити притулок для дітей ще краще, як взагалі організувати роботу подібних установ таким чином, щоб можна було ще ефективніше допомагати дітям.
Геннадій Труханов депутат міської ради, голова комісіїу справах молоді та спорту:
«Сегодняшняя атмосфера в этом приюте она поразила меня чистотой, порядком и я думаю, что такие люди, как Татьяна Александровна, должны составлять тот костяк, которые сформировали бы городскую политику по работе с такими детьми. Мы должны сделать всё от нас зависящее, чтобы объединить специалистов, у которых практический результат и поработать над тем, чтобы была выработана стратегия, тактика, шаги по усовершенствованию модели работы с этими детьми».
В свою чергу Геннадій Труханов обіцяв підтримати ініціативи завідувачки першим притулком і вже у найближчому майбутньому поряд із цією установою за допомогою депутата з`явиться так званий лежачий поліцейський. Поряд із притулком розташовані ще два дитячих садки та школа, а машини іноді проносяться на великій швидкості. Під загрозою можуть опинитися діти. Закон для деяких автолюбителів не існує. До речі, про закон. Сьогодні законодавство, що стосується діяльності подібних до притулків дитячих закладів необхідно змінювати. «Питання це стоїть надзвичайно гостро», - впевнений Геннадій Труханов. В цьому можна переконатися на прикладі центру соціально-психологічної реабілітації, що на вулиці Боженко. Уявіть, в цій величезній будові розміром в декілька тисяч квадратних метрів, розташованій, до речі чомусь в промисловій зоні, перебувають усього десять дітей. Хоча сам центр офіційно розрахований на 50 осіб. Уся справа в тому, що для того, щоб потрапити до центру, необхідно діяти суворо за законом – говорить директор центру Олег Барбул. А за законом як з»ясувалося, дитині необхідно зібрати стільки документів та різних довідок, що часом це просто не можливо, тим більше, якщо дитина багато часу прожила на вулиці.
Геннадій Труханов депутат міської ради, голова комісіїу справах молоді та спорту:
«У нас, наряду с хорошими, есть и не совсем хорошие моменты, когда закон сегодня идет в противоречие с жизнью. Законы устарели, устарели положения, это нормальный процесс, но мы должны вовремя реагировать.Сегодня одна из первостепенных задач – усовершенствовать законодательную базу, для того, чтобы в более нормальных условиях работали эти детские учреждения».
Ось і виходить, що з притулку перевести дитину до цього центру надзвичайно важко і це просто неможливо зробити, якщо дитина потребує допомоги і потрапляє з вулиці. Тому притулки переповнені дітьми, а у центрі – майже порожньо.
Долі цих дітей зовсім різні. Але поєднує їх усіх те, що в самому початку свого життя вони пережили надзвичайні труднощі, іноді навіть трагедії. Тут, у притулку, вони знаходять розуміння, стають однією великою родиною – не інакше.
Тетяна Жадан у ввіреній їй установі зробила так, щоб слово «притулок» залишалось лише в документах. В іншому такий штамп просто не відчувається. Тут усе дійсно, як у великій родині. Тільки за маму із татом – директорка та вихователі.
У притулку, як говорять діти, їм дуже подобається і все в них добре, але майже усі вихованці притулку мріють про власні родини. Уявлення про нормальну сім»ю в них дуже різне, але схожі вони в тому, що родина має бути міцною, щоб ніхто нікого не кидав.
«Все мечтают о принце на белом коне, моя семья должна быть какая?! Сама обыкновенная, чтобы крепкая, дружная».
«Мне кажется, семья должна быть, чтоб были образованные люди, не пили, не курили, чтоб вели хороший образ жизни, чтобы друг друга не бросали и никогда не расставались».
Життя звичайно складна річ, і якщо воно починається так, як у цих дітей, то взагалі здається, що надії не має, а добро – просто міф. Але це тільки здається. Адже в своїх вихованців співробітники першого притулку вкладають усе найкраще, вони віддають усю душу для того, щоб допомогти дітям знайти свою стежку у житті. Діти, в свою чергу розуміють, – є в світі люди, яким їхні долі не байдужі. І це – найдорожче, це найкращий старт для нового життя.
Комментарии (0) Оставить комментарий
Комментарии отсутствуют. Вы можете написать первый.