Социальные проекты / Город детей / Город детей ТВ
23 февраля 2009 - Про обласний притулок „ Світанок”.
Про обласний притулок „ Світанок”.
«Місто дітей», № 28
Часть 1
Часть 2
У нашій програмі ми вже не одноразово говорили та показували, як проходять рейди кримінальної міліції у справах дітей. Ця міліцейська процедура, як правило, закінчується за дверима притулків. Але ж звичайно нам дуже цікаво, як живуть потім ці діти і ми, знімальною групою, декілька разів вже навідувались до міських притулків, сьогодні ми розповімо про обласний притулок „ Світанок”. Він заслуговує на окрему увагу, адже сьогодні виконує набагато більше функцій, ніж інші притулки.
У лютому обласному притулку для неповнолітніх виповнюється три роки. Вік це досить малий, але у „Світанку” за цей час накопичилося багато дитячих історій, іноді дуже суворих і жорстоких. Три роки для цього закладу - доросла і серйозна біографія, до того ж тут вже встигли скластися свої добрі та теплі традиції.
Найголовніше – і це те, з чого необхідно почати розповідь про Світанок - дружній та щирий колектив. Звичайно, робота у притулку дуже і дуже специфічна. Кожен день бачиш дітей, які заплутались і у своєму такому маленькому віці вже не розуміють цінність життя, які терпіли насилля та знущання, яких ще зовсім крихітками покинули горе-батьки.
Історій багато, але є в них спільне – дитячий біль і сльози. І ось тут, щоб допомогти цим дітям, щоб запалити у їх душі вогник надії та сподівання – мало бути просто чуйним, це щось інше, щось, що не можна пояснити просто словами. Коли ти бачиш, із якою любов’ю обіймає свою виховательку дитина, розумієш, для цих людей – це не просто робота, це без перебільшення - покликання душі і серця.
Людмила Літвіненко помічник вихователя обласного притулку для дітей „Світанок”
Чужие дети – это боль наша, и не все эту боль могут взять и разделить, поэтому мы стараемся быть этим детками мамами. Любим их, заботимся. И они нас очень любят. Конечно, требует такая работа много сил и внимания и труда. Дети, бывает, приходят, и ты удивляешься – 7 лет ребенку, а он даже цвета не может отличать, не знает, как они называются. Приходится учить их, как открывается кран, как ложку держать. У нас был мальчик. Он рассказывал, он в пять лет хлеб сам пек. Их было четверо детей в семье, и он рассказывал, как это делается. Это конечно, удивительно
Тетяна Кириченко завідувач обласного притулку для дітей „Світанок”
Приходило много людей и вроде работа такая, полегче, чем в школе, но коллектив отсеивался. Те, кто здесь работают сейчас - люди необыкновенные, с необыкновенной душой. Я всегда говорю, что это, наверное, людям свыше дано. Любить этих детей или тебе здесь не работать.
Галина Радіонова вихователь обласного притулку для дітей „Світанок”
В приюте «Свитанок» я оказалась благодаря Татьяне Валерьяновне. Созвонившись по телефону, я очень сомневалась, приходить или нет. Услышать слово приют – это страшно. Слышишь с этом слове – уличные дети, грязь, неумытые, грязь болезнь, больше ничего. И всё-таки она меня пригласила, я когда пришла, я очень удивилась. Я когда зашла в одну группу, в другую, а чистота какая, цветы вокруг, хороший ремонт. Я согласилась, ещё в школе я была первого сентября, а третьего - уже тут
Ми пройшли коридорами скрізь, де тільки могли в Світанку. Все дуже охайно і продумано до дрібниць. Нам відкрили усі двері, із гордістю розповідали про те, як створювався притулок. Важко повірити, що починали майже з нуля. Однак все стає зрозумілим, коли дізнаєшся, що від початку і до кінця будівництво притулку було у постійному полі зору його незмінного завідувача - Тетяни Кириченко.
Найбільшою проблемою обласного притулку - є діти іноземці, точніше їх транспортування до дому. Найчастіше це юні мандрівники з Придністров’я або Молдови, інколи буває, що самостійно та самовільно приїздять до Одеси також неповнолітні з Росії та Білорусії.
Дітей, які шукаючи кращої долі, приїздять до нас, в Одесу, дійсно дуже багато. Це й ми можемо підтвердити. На багатьох рейдах із кримінальною міліцією у справах дітей, де була присутня наша знімальна група – їх було значно більше, ніж місцевих дітлахів. Напевно, наше місто дещо лагідніше до жебраків. Люди в нас чуйні, та погода сприятлива.
Людмила Швирьова начальник служби у справах дітей ОДА
Я в прошлом году была в Киеве и своих коллег спрашиваю: «Где ваши дети с улиц?». Это был март месяц. А они ответили: «А они уже все у Вас». Вот наши климатические условия очень многие занимаются попрошайничеством, и это, конечно же, привлекает детей.
Тетяна Кириченко завідувач обласного притулку для дітей „Світанок”
Если, в общем, я могу сравнивать 3 года назад и я тогда собирала детей по люкам, то на сегодняшний день дети улиц - это дети Приднестровья и Молдовы. В чем сложность?! В том, что они уже длительное время находятся на улице, ты их отправляешь на родину, они возвращаются сюда.
Якщо бути трохи точнішими у цифрах, то безпритульні діти на вулицях Одеси, говорять спеціалісти, у дев’яноста випадків зі ста – уродженці Придністров’я та Молдови. Найчастіше вони не залишаються у притулках – втікають, бо додому їхати не мають жодного бажання, все одно потім знову вертатися до Одеси. А це хоч і не складне завдання для цих дітей, але все ж-таки, погодьтеся – зайвий клопіт. Краще жити „просто неба”. Ну і не можна виключати такий фактор, як захворювання вулицею. Якщо це хронічне – на реабілітацію потрібен час. Може такі діти і отримали б шанс на виправлення та нормальне життя. Для цього необхідна скрупульозна робота медиків, психологів, педагогів. Та де там – не встигли дорослі озирнутися, а підопічних вже й слід охолов. Отож і виходить із іноземними мандрівниками замкнуте коло.
До того ж, ще одним складним питанням сьогодні є процедура транспортування дітей на їх Батьківщину.
За законом повернути на Батьківщину малюків можна тільки через приймальник-розподільник. Одеський вже давно не працює. Але є такий в Києві. Отже, якщо це дитина з Придністров’я, її везуть до столиці, а потім - на кордон Молдови знову ж таки через Одесу. Доцільність таких роз'їздів по країні дуже сумнівна, але закон є закон.
Розв’язати майже усі питання, пов’язані із іноземними дітлахами, могло б допомогти реформування притулку в центр соціально-психологічної реабілітації.
Людмила Швирьова начальник служби у справах дітей ОДА
Сегодня уже украинское законодательство несколько лет обсуждает переход приютов в центры социально-психологической реабилитации. Идея замечательная. Потому что сегодня по законодательству ребенок может пребывать в приюте 3 месяца. За это время его надо реабилитировать, что нереально. Штатное расписание в центрах значительно шире, там даже есть врачи психиатры, когда дети нуждаются в психиатрической помощи. А, кроме того, ребенок может пребывать там 12 месяцев. В некоторых случаях даже больше.
Тетяна Кириченко завідувач обласного притулку для дітей „Світанок”
Всё, что было задумано, всё, что должно соответствовать саннормам приюта, здесь создано. Это и уютные спальни для детей, столовая, актовый зал, тренажерный зал, огромный медкомплекс, своя прачечная, своя автономная котельная, мастерские для деток и швейные, и кабинет домоводства и для мальчиков мастерские. Все есть необходимые условия, чтобы детки здесь не просто пребывали, а с целью реабилитации. Т.е. на сегодняшний день мы можем говорить, что мы готовы стать реабилитационным центром для деток .
Усі необхідні аналізи дітям можна буде зробити прямо у притулку, щоб не везти у лікарню, звідки вони дуже часто і втікають. До того ж тут можна буде і лікувати дітей, що для такого закладу – гостра необхідність.
Зінаїда Воскобойнікова ст. медсестра обласного притулку для дітей „Світанок”
Дети поступают не только с чесоткой и педикулёзом, а дети поступают уже будучи больными. У них нарушена и психика, и урология, и сердечная недостаточность. Не считая венерических. Заболеваний.
В центрі соціально-психологічної реабілітації постійно будуть працювати лікарі різних напрямків та 5 психологів. Ось тоді дійсно можна буде говорити про реабілітацію дітей, тим більше, що час перебування у центрі збільшиться аж у чотири рази.
Обласний притулок Світанок сьогодні вже готов стати центром соціально-психологічної реабілітації для дітей. В нього достатньо велика територія, є необхідне обладнання і головне – величезне бажання співробітників „Світанку” – максимально ефективно допомогти дітям, але законодавство та різні статути іноді стримують навіть у благих намірах. Отож ми маємо надію, що дуже скоро обласний притулок благополучно змінить свій статус.
Комментарии (0) Оставить комментарий
Комментарии отсутствуют. Вы можете написать первый.