Деятельность в Одессе / Социальные проекты / Город детей

18 декабря 2008

Дитина шукає батьків

Підходить до свого завершення дві тисячі восьмий рік, який у нашій державі був оголошений роком національного всиновлення. Що змінилося за цей час та чи дійсно можна стверджувати, що дві тисячі восьмий пройшов під прапором щасливої родини та численних усиновлень.

Відповіді на ці питання - в нашому випуску.

Чим відрізняється процедура всиновлення в цьому році від року попереднього, нам було не зрозуміло, адже у законодавстві з цього питання начебто нічого не змінилося. Отже за роз’ясненням ми звернулися до головного спеціаліста з усиновлення в нашій області – начальника служби у справах дітей Людмили Швирьової.

Людмила Швирьова начальник служби у справах дітей ОДА

Безусловно, он отличается от прошлого года, и я скажу чем, скорее всего, даже не теми цифровыми показателями, которые тоже есть. Самое, наверное, главное, к нам приходит совсем другой усыновитель. Если раньше к нам приходили люди, которые не имеют детей ( естественно, проблема, которую они хотели бы решить и создать семью и для себя и для детей), то сегодня приходят усыновители, которые имеют своих детей, которые хотят помочь ребенку, хотят и имеют возможность создать большую семью. И это я считаю психологически это огромный прорыв. И в целом стало гораздо больше потенциальных усыновителей, людей, которые хотят усыновить детей.

Може однією з причин, за якої люди не завжди наважувались усиновити дитину, були міфи щодо прозорості цієї, на перший погляд, загадкової процедури. В цьому році доступної інформації стало більше, отже позитивні результати не змушують очікувати довго.

Людмила Швирьова начальник служби у справах дітей ОДА

На сегодняшний день динамика национального усыновления в области одна из самых высоких по Украине, несмотря на то, что у нас некий негатив, на который мы не можем пока повлиять, у нас несколько увеличено в большей степени иностранного усыновления, в абсолютных цифрах 113 иностранного усыновления и 93. Если бы сравнили с предыдущим годом, то разница в том году была 80 детей, в этом году – только 20. И это тоже не конец года, я очень надеюсь

Родина Олесі та Андрія Бакала є яскравим прикладом сімейного щастя та благополуччя. Вони виховують двох дочок Марину та Віолету. В сестер своя кімната та море, ну просто океан різноманітних іграшок. Сьогодні їх люблять над усе, та й вони відповідають взаємністю своїм батькам, життя одне без одного вони не уявляють. А колись дівчата жили в дитячому будинку. Саме там і познайомились із ними Олеся та Андрій. Рідні сестри навіть бачилися рідко, незважаючи на те, що різниця між ними - лише 2 роки. Марину від зовсім маленької сестри Віолети відділяли стіни різних груп. Шлях до цих дітей батьки пройшли дуже довгий та й нелегкий.

Андрій Бакала

Это не просто, это однозначно не просто, к сожалению, хотелось бы, чтобы было проще, но если есть огромное желание, то однозначно можно дойти до конца, точно также как и мы. Несколько раз мы хотели сдаться, несколько раз нам казалось, что это очень тяжело, у нас было огромное желание, и мы хотели наших детей. Мы дошли до конца, и всё получилось.

Звичайно процедура не проста, але вона і не повинна бути простою, адже мова йде про життя дитини. Служби у справах дітей повинні знати усе про людей, яким вони віддають малечу. До речі, збір документів може і тривалий, але не головний етап у процесі усиновлення. Навіть спеціалісти говорять, найголовніше - відчути дитину, яку хочеш зробити рідною, а це - не поверхневе знайомство. То ж і часу може забрати значно більше, ніж оформлення різних довідок та паперів. І ось тут вже ніхто не поспішає, усі чекають на особливий знак душі.

Людмила Швирьова начальник служби у справах дітей ОДА

Конечно, это определенный процесс, которых складывается из двух частей, которые занимают длительное время. Первое, что зависит только от людей, процесс сбора документа, второе – процесс подбора ребенка, конечно, не очень хорошее слово, но тем не менее, так как ребенок уходит на правах родного, нужно, подобрать такого ребенка, чтобы «екнуло» в груди. Очень часто бывает так что приходят в учреждение познакомиться с одним ребенком, видят другого ребенка, берут двух, или берут другого, это такой психологический невидимый контакт, но тем не менее это важно.

Так було і в Олесі з Андрієм. Спочатку сімейна пара хотіла лише одну дівчинку, а прийняли у свою родину із радістю одразу двох.

Андрій Бакала

С самого начала мы хотели девочку, это было моё желание, я хотел именно девочку, но мы нашли Марину, а нам сказали, что возможно у неё есть братик или сестричка. Когда мы приехали в детский дом, мы узнали, что у неё есть сестричка. И хотя ожидали, что это нас немного напугает. Мы, наоборот, этому обрадовались, сказали: « Двоих, значит двоих». И вот так у нас появилась не одна дочь, а сразу две. Бонус. Да, маленький БОНУС

Олеся Бакала

Как только мы их увидели, мы сразу почувствовали, что это наши дети, не было никакого сомнения. Наши -не наши. Мы их увидели, нам их дали, и мы сразу начали понимать, что это дети наши

Дівчата хвостиком бігають за мамою та намагаються усе робити разом із батьками. Олеся та Андрій дуже уважні до кожного руху сестричок, адже енергії в них хоч відбирай. Цьому і радіють – дівчата щасливі, веселі та життєрадісні. До речі, Марина із Віолетою дуже хочуть ще й братиків, отже дуже скоро родина Бакала може поповнитися ще й хлопчиками. Батьки в цьому не сумніваються, складну процедуру усиновлення готові пройти ще раз, а може й декілька разів. Вони говорять: яскравий погляд довгоочікуваної малечі, сімейний добробут і тепло великої родини – то є батьківське щастя і воно варте неймовірних зусиль.

Олеся Бакала

Я думаю, если только такая мысль приходит в голову, нужно делать всё, что бы искать ребенка и его брать. Потому что есть столько потухших глаз, несчастных жизней в детском доме. Насколько бы там ни был хороший ремонт, хорошие игрушки, воспитатели, нянечки, они меняются по 3-4 раза в сутки и у ребенка остается желание иметь двоих людей, которых можно назвать мамой и папой. Поэтому нужно это делать и иметь сильное желание в сердце.

В нашій програмі є постійна рубрика – розшук. Тут ми розміщуємо дані дітей, яких розшукують батьки або дитячі установи, де проживають неповнолітні. Сьогодні до нашого традиційного розшуку додаємо дещо незвичну інформацію. Дитина шукає батьків. І це не оголошення про можливість усиновлення - маленький хлопчик очікує на своїх рідних та близьких.

Цього хлопчика майже три тижні тому до дитячого притулку привів якийсь чоловік. Привів і залишив. Назвав тільки лише ім’я хлопчини - Сергій. Співробітники притулку говорять, що повідомити щось цінне незнайомець навряд чи зміг би, ймовірніше всього - він був у стані якогось сп’яніння. Але й сам хлопчик не розповідає про себе нічого.

Інна Іщенко методист дитячого обласного притулку для дітей „Світанок”

Мы пытались общаться с ребенком, первое время он вообще ничего не говорил, потом через какое-то время, он привык, познакомился со всеми, появились какие-то слова. И периодически, общаясь с нашими сотрудниками, он всех по очереди называл мамами. Мы не знали ни его возраста, ни фамилии, единственное, что знали, что его зовут Сережа. Мы отправили в больницу для установления возраста, мальчику установили возраст – около 3 лет. Мы подали розыск в КМДН, может был ребенок был потерян или забыт, всякое бывает в жизни.

Минув майже місяць, а за дитиною ніхто не прийшов і не подзвонив - її, напевно, просто не шукають.

Наша знімальна група приїхала до притулку, щоб поспілкуватися з Сергійком та й просто зняти на камеру, аби допомогти у пошуках його родини. Але хлопченя лишалося байдужим до нашого візиту. У той час, коли усі інші малюки приділили і нам, і нашій апаратурі дуже багато уваги, він тримався осторонь.

На наші питання не відповідав, не побачили й ми, щоб він взагалі розмовляв із дітьми.

Інна Іщенко методист дитячого обласного притулку для дітей „Світанок”

Первое время мы были шокированы, он кусал детей, кусал взрослых. Аппетит шикарных, хорошо кушает. В играх ведет себя обособлено, отдельно, но, в принципе, глядя, на детей он стал немного больше разговаривать, общаться. И более в играх активнее. На занятиях пытается что-то делать, танцевать, петь

Особлива прикмета малюка - травмоване вушко. Медики вважають це вродженою патологією. Він чує лише з одного боку. Приблизна дата його народження, яку теж встановили лікарі – перше жовтня 2005 року. Сергійко важить чотирнадцять кілограмів, його зріст - вісімдесят шість сантиметрів. Очі сіро-голубі, волосся світло-русяве.

Якщо Вам відома будь-яка інформація про цього хлопчика, його родину та місце проживання, повідомте, будь ласка, міліцію або притулок. Конфіденційність гарантується.

Отож, говорячи про таку «розкручену» по всій країні тему року національного всиновлення, можна впевнено назвати її вдалою спробою привернути увагу до проблем дитинства. Процедура усиновлення є вкрай необхідною для кожної самотньої дитини. Однак як би було добре, аби дорослі просто бажали допомогти дітям, які потрапили у тяжкі життєві обставини. Може, таким прикладом стане історія з

Сергійком, якому ми дуже хочемо допомогти і знайти йому, якщо і не батьків, то хоча б близьких родичів. Адже не правильно, коли діти втрачені, коли ніхто їх не шукає, коли нікому вони не потрібні – то страшне. І ми щиро сподіваємось, що таких випадків, коли дитина так довго буде шукати рідну і теплу родину буде якнайменше з кожним роком.

Комментарии

Комментарии отсутствуют. Вы можете написать первый.

предыдущая   |   следующая   |   список статей

Какая социальная проблема в городе требует скорейшего вмешательства властей?


Дизайн и разработка Int-Media Group International B.V.